У цій вправі ти уявляєш власні похорони й докладно описуєш людей, які прийшли попрощатися. Хто стоїть поруч, хто тримається осторонь, які спільні моменти згадують, якими словами говорять про тебе. Потім ти самостійно приходиш на цю зустріч як один із присутніх, слухаєш інших і також отримуєш слово.
Таку сцену можна використати для екзистенційного осмислення свого життя: стосунків, власних рішень, зробленого й того, що залишається незавершеним. Ірвін Ялом у книзі «Вдивляючись у сонце» розглядає усвідомлення скінченності життя як можливість уважніше поставитися до того, як ми живемо. Ця інструкція є адаптованою вправою в екзистенційному ключі.
Особливе місце тут має твоя власна промова. Люди згадують ту частину твого життя, до якої були причетні. Тобі відомі також твої наміри, сумніви, невисловлені бажання та зусилля, яких інші могли не помітити. Коли слово переходить до тебе, цей погляд теж може прозвучати.
Підготуйся до вправи#
Підготуй папір або відкрий документ, у якому записуватимеш усе, що уявляєш. Обери спокійне місце й залиш собі достатньо часу для письма та завершення вправи. Сядь зручно, відчуй опору під ногами й спиною. Очі можна залишити відкритими.
Пиши від першої особи, у теперішньому часі, ніби події розгортаються перед тобою: «Я підходжу…», «Я бачу…», «Я чую…». Описуй конкретні деталі, розмови, рухи та власні переживання. Якщо картинка нечітка, почни зі слів і поступово додавай те, що виникає в уяві.
Сприймай слова присутніх як частину уявної сцени: вони можуть відображати твої спогади, сподівання й побоювання. Справжні думки цих людей залишаються окремим питанням, яке можна з’ясовувати в розмові з ними.
У будь-який момент можна зробити паузу або завершити вправу. Якщо переживання втрати чи страх смерті зараз надто сильні, обговори можливість такої вправи з психотерапевтом і виконуй її за його підтримки. Якщо під час письма тебе переповнюють переживання, відклади запис, озирнися й відчуй опору під ногами.
1. Уяви місце, де відбуваються твої похорони#
Де це відбувається? Яка пора року, погода, час доби? Як виглядає місце прощання? Яке там світло, які звуки ти чуєш? Що розташоване навколо?
Опиши простір так, щоб його можна було уявити за твоїм текстом. Де збираються люди? Де вони стоять або сидять? Чи чути розмови, кроки, музику, чи переважає тиша? Уяви цю зустріч відповідно до своїх переконань; зосередь увагу на людях і прощанні.
2. Опиши, хто прийшов#
Подивися на присутніх. Назви конкретних людей: членів родини, друзів, партнерів, колег, знайомих — тих, кого бачиш у цій сцені. Для кожної людини напиши окремий епізод її появи й перебування на похороні.
- Як вона з’являється: приходить сама чи з кимось, поспішає чи рухається повільно?
- Як виглядає: у що вдягнена, який має вираз обличчя, позу, рухи?
- Де зупиняється і поруч із ким перебуває?
- Що робить: дивиться навколо, розмовляє, мовчить, плаче, тримає когось за руку?
- Як вітається з іншими? Що говорить під час зустрічі?
Якщо хтось приходить несподівано, опиши свою реакцію. Якщо помічаєш відсутність когось, кого очікуєш побачити, запиши, що це викликає в тебе. Причини відсутності можуть залишатися невідомими.
3. Послухай розмови між присутніми#
Уяви, що можеш підійти ближче до різних людей і почути їхні розмови. Про що вони говорять? Які події твого життя згадують? Чи розповідає хтось історію, яку інші чують уперше? Чи хтось згадує звичайний спільний момент: розмову, поїздку, твою звичку, жарт, допомогу?
Запиши кілька діалогів прямою мовою. Додай, як звучать ці слова: голосно чи тихо, впевнено чи з паузами, тепло, стримано, розгублено. Що люди роблять під час розмови? Як реагують слухачі? Хто підхоплює спогад, ставить запитання, додає власну подробицю або залишається мовчки поруч?
4. Дай слово кожній значущій людині#
Уяви, що люди по черзі говорять про тебе перед усіма присутніми. Для кожного промовця створи окремий епізод. Спочатку опиши, як людина виходить говорити. Куди стає? На кого дивиться? Чи одразу починає, чи певний час мовчить? Як тримає руки? Яким голосом вимовляє перші слова?
Потім запиши її промову повністю, від її імені. Спробуй почути характерні саме для неї слова, інтонації та спосіб будувати речення. Що ця людина говорить про твоє місце в її житті? Які конкретні вчинки згадує? За що дякує? Про що шкодує? Що залишилося між вами невисловленим або незавершеним? Якою вона запам’ятала твою присутність у своєму житті?
Опиши також, що відбувається під час промови. Де людина робить паузу? Чи змінюється її голос? До кого звертається? Чи усміхається, згадуючи певний момент? Якщо промови різних людей виходять різними, збережи цю відмінність у записі.
Після кожної промови опиши її завершення: останню фразу, паузу, рух, повернення на місце. Як реагують інші? Що відчуваєш ти, слухаючи ці слова?
5. Уяви, що ти самостійно приходиш на свої похорони#
Тепер у цій сцені з’являєшся ти — як один із присутніх. Звідки ти приходиш? Як виглядаєш? Як рухаєшся? Де зупиняєшся? До кого підходиш, поруч із ким сідаєш або стаєш? Опиши свою появу так само докладно, як до цього описуєш появу інших.
Подивися на людей уже з цього місця. Що відчуваєш, перебуваючи серед них? Чи хочеться когось обійняти, до когось звернутися, щось запитати? Які слова виникають у тебе, коли бачиш кожну значущу людину?
Послухай промови про себе. Які слова особливо зачіпають? Із чим погоджуєшся? Що хочеш уточнити або доповнити? Що про тебе залишилося невідомим цим людям? Запиши свої реакції та те, що хочеться сказати у відповідь.
6. Виступи із власною промовою про себе#
Уяви, що тобі також дають слово. Опиши, як виходиш до присутніх. Де стаєш? На кого дивишся? Як звучить твій голос? Із якої фрази починаєш?
Напиши повну промову від свого імені. Скажи про власне життя те, що вважаєш правдивим і важливим. Згадай конкретні події, вчинки, стосунки, власні наміри та зусилля. Можеш спиратися на такі запитання:
- Що я хочу сказати про те, як проживаю своє життя?
- Що я знаю про себе такого, чого інші могли не бачити?
- Що мені довелося пережити і як я з цим обходжуся?
- Кого я люблю і як виражаю цю любов?
- Які свої вчинки згадую з теплом або гордістю?
- Про що шкодую? Які справи чи розмови постійно відкладаю?
- Що в моєму житті є по-справжньому моїм вибором?
- За що хочу подякувати собі та присутнім?
- Що хочу сказати кожному з важливих для мене людей?
Уяви, що маєш час висловитися. Що додаси до того, що вже прозвучало в інших промовах? Як опишеш себе, враховуючи і те, що вдається, і те, з чим досі складно? Чи є в твоїй промові слова, які хочеться адресувати безпосередньо собі?
Заверши промову словами, якими тобі хочеться її завершити. Потім опиши, що відбувається: як реагують люди, до кого ти підходиш, що відчуваєш після сказаного.
7. Заверши сцену й повернися до теперішнього#
Відклади запис. Озирнися навколо, відчуй опору під ногами, поворуши руками. Нагадай собі: «Це була уявна сцена. Зараз я тут, і моє життя триває». Дай собі час повернути увагу до кімнати й того, що відбувається зараз.
Коли захочеться повернутися до тексту, перечитай його. Познач слова або епізоди, які найбільше тебе зачіпають. Що з’являється у власній промові, але залишається відсутнім у промовах інших? Які розмови в цій сцені для тебе найважливіші? Що зі сказаного ти хочеш промовити або зробити за життя?
