На питання «для чого я все це роблю?» список цінностей відповідає погано. Слова в ньому правильні — сім’я, свобода, розвиток, — але вони не кажуть, на що йдуть саме твої дні і що з переліку переважить, коли доведеться вибирати.
Цінності проступають у вчинках, а ще в спогадах тих, хто бачив життя людини зблизька. Тому вправа «Уявити власні похорони» переносить у день прощання, коли про тебе говоритимуть саме такі люди. Подібні вправи з уявленим кінцем життя використовують у терапії прийняття і відповідальності.
Обережність і м’якші заміни
Вправа неприємна навіть тоді, коли в житті все гаразд. Після свіжої втрати, у горі чи з утратами, які принесла війна, похорон краще замінити чимось м’якшим, наприклад проводами на пенсію з тостами друзів і колег. Ще м’якша заміна — згадати приємну мить свого життя й описати її в деталях. Тут не доводиться уявляти майбутнє чи чужі слова, тому така вправа може менше виснажувати. А тим, кого й без вправи тягне думати про смерть, похорон як тема не підходить.
Якщо смерті чи хвороби дуже боїшся, вправу краще не робити самотужки. У когнітивно-поведінковій терапії страху смерті подібні сцени використовують навмисно: пишуть заповіт, читають некрологи, уявляють власну смерть. Таке лікування знижувало страх смерті сильніше, ніж у порівняльних групах, хоча якість цих досліджень низька. На консультації психолога такі сцени добирають під конкретний страх, а психолог допомагає пережити те, що вони піднімуть.
Буває, що уявне прощання приносить полегшення, бо смерть починає виглядати виходом. У «Людині в біді» (0 800 210 160) до такого полегшення поставляться серйозно. Якщо ж дійшло до приготувань, хай навіть дрібних, повідом про них на 112, а по той бік кордону — на екстрену лінію тієї країни.
Дві промови: як виконати вправу
Промови ніхто, крім тебе, не прочитає, тож писати їх можна без прикрас для чужих очей.
- Вибери, хто прийде на прощання. Кілька людей, чия думка про твоє життя для тебе важить: хтось із родини, давній друг, людина, з якою ви будували спільну справу, хтось, кому твоя допомога колись була потрібна. Обстановку не описуй: про цінності скажуть люди, а не декорації.
- Напиши за кожного першу промову: що ця людина скаже, якщо твоє життя й далі йтиме так, як зараз. Пиши випадками, які вона бачила на власні очі, наприклад: «третій рік обіцяє давньому другові приїхати в гості наступного місяця». У випадках видно, на що насправді йде час. Без першої промови друга лишилася б мрією, якої нема з чим порівняти.
- Напиши другу промову: що хотілося б від цієї людини почути. Так само випадками. Потім подивися, чого в ній бракує через «так не буває» чи «це не для мене», і допиши це теж. Бажання, яке не дозволяєш собі навіть в уяві, на аркуші нічого не коштує й нікого не засмутить.
- Підкресли в другій промові «треба», «мушу», «так належить». Такі слова можуть свідчити радше про тиск оточення, ніж про справді важливе. Перепиши кожен такий рядок так, щоб він починався з «хочу». Якщо з «хочу» рядок звучить фальшиво, його можна викреслити. А якщо за ним знайшлося своє, лиши саме його: «мушу більше заробляти» іноді перетворюється на «хочу ні від кого не залежати».
- Біля кожного моменту другої промови назви цінність, яка за ним стоїть: що саме в цьому моменті для тебе важливе. Цілі — це те, чого намагаєшся досягти, а цінності — те, якою людиною хочеш бути. Одруження — ціль, і в день весілля її досягнуто, а любити партнера — напрямок, який не закінчується. За моментом «приїжджає до друга щоразу, коли той кличе» стоїть цінність бути поруч із близькими.
- Візьми цінність, на якій дві промови розходяться найбільше, і знайди для неї випадок, що може статися й у житті, яке йде так, як зараз. Цінність можна втілювати маленькими способами й тоді, коли ціль поки недосяжна, тож випадок буває зовсім невеликим: вечір, пів години, одна розмова. Для цінності «бути поруч із близькими» таким випадком може стати одна зустріч із тим самим другом, хай навіть коротка. Коли таке станеться, перша промова теж матиме що про це сказати, і різниця між промовами поменшає на один випадок.
Біль від різниці між промовами
Перша промова часто неприємна. Коли бачиш свої цінності поруч із тим, як живеш, помітна різниця між ними, і вона болить. Болить вона саме тому, що йдеться про важливе: через те, що не має значення, не боліло б. У цьому й сенс уявленого кінця: він наближає до сьогоднішнього дня далекі наслідки того, як живеш, і можна вирішити, чи такі наслідки тобі потрібні. Але темпу змін біль не задає, і перебудовувати все одразу з нього не випливає.
Усього з другої промови в одне життя не вмістити, тож вибирати однаково доведеться. Перелік обов’язків із неї не роблять: так у ній знову з’являються «треба», від яких звільняв четвертий крок. Коли цінність ясна, а форм для неї кілька і жодна не переважує, форму можна спершу перевірити спробою, з якої вдасться повернутися. Жити тим, що цінне, — тема й тексту «Любити й служити цінному».
Перша промова змінюється з кожним випадком, що стався насправді, і з часом у ній з’являються рядки, яких спочатку не було.
