Був період, коли я багато досліджував любов. Хотілося зрозуміти, що це за почуття, як воно переживається, як із ним бути. Я міг зрозуміти пояснення, та почуттєво багато залишалося незрозумілим. Мені бракувало власного досвіду, з яким ці знання могли б поєднатися.
Коли любов з’являлася в моєму житті, разом із нею був і страх. Я боявся, що вона може щось зруйнувати, нашкодити мені чи іншій людині. Тому навіть у теплих почуттях до друзів, братів, близьких людей залишалося побоювання: що буде, якщо я дам цій любові бути?
Поступово я побачив, що можу любити й зберігати себе та стосунки. Відчувати ніжність, дбати, радіти за когось — і продовжувати жити своїм життям. Цей досвід допоміг мені спокійніше поставитися до власних почуттів. Я дозволив любові бути й почав помічати, скільки задоволення отримую від неї самої.
Мені радісно бачити усмішки. Подобається спостерігати, як людина проявляється: чим захоплюється, що обирає, до чого прагне. Мені цікаво, якою вона буде через роки, що стане для неї цінним. Хочеться бачити, як її життя наповнюється бажаним, і радіти цьому разом. Хочеться багато, як завжди. І в цих бажаннях я почав упізнавати те, що колись намагався зрозуміти через знання.
Особливо приємно відчувати, що сама присутність цих людей у світі вже має для мене цінність. Мені здається, навіть якби я просто знав, що десь вони живуть, усміхаються, займаються своїми справами, — від цього було б тепло. Цінне і їхнє існування, і моя здатність так до них ставитися.
Тепер я можу прокинутися з думкою: «О, у моєму житті є щось дуже цінне». Відчути це тепло й побути з ним. Я стільки намагався зрозуміти про любов, а тепер мені ще й приємно її відчувати.
Ще одну частину цього досвіду я почав розуміти після розмови за кавою.
Ми сиділи з цінною для мене людиною, і вона розповідала про лекцію. Лекторка говорила про те, як можна ставитися до чогось, що бачиш красивим і цінним. Що можна для цього робити. І серед відповідей прозвучало слово «служити».
На моє здивування, саме воно привернуло найбільше уваги. Служити. Слово, яке досить важко вкладалося в мій світоглядний словник. Я вже розумів своє бажання любити, радіти чомусь цінному, бачити, як воно проявляється. А тут з’явилося ще й служіння, значення якого мені хотілося зрозуміти.
Після тієї розмови я почав потроху розбиратися з ним. Можливо, часом навіть підсвідомо. Повертався до цієї думки, придивлявся до власного досвіду. Мені було важливо зрозуміти, що саме я називав би служінням і чи здорово взагалі — служити тому, що любиш. Вкладати себе в щось, бо бачиш у ньому цінність.
І зрештою я зрозумів: для мене це здорово. Більше того, я вже маю такий досвід.
Я люблю те, що роблю у своїй професії. Саме те, що роблю: у що вкладаю сили, чому присвячую час, у чому реалізовую те, що для мене важливе. Мені хочеться брати участь у цій справі, вкладатися в неї, віддаватися їй. І коли я подивився на це через слово «служити», воно почало набувати для мене змісту.
Я цьому служу.
Для мене це означає хотіти вкладати зусилля, час, гроші, всього себе в те, що люблю. Мати бажання щось дати цій справі й робити це. Віддавати їй свою увагу, своє мислення, свою працю. Мені цінна сама можливість так проявлятися в тому, що я роблю.
І тут я почав розбиратися ще з одним питанням: чого я очікую від цього вкладення себе? Чого хочу у відповідь на те, що даю?
Я побачив, що в цьому служінні мені важливо саме давати. Я не очікую, що за мою любов мені щось має повернутися. І коли придивляюся до свого бажання, то теж знаходжу там прагнення вкладатися. Хочу робити те, що люблю, і через це реалізовувати свої цінності, прагнення, бажання, потреби.
Ось це і є моє очікування. Я очікую, що буду це робити. Що зможу віддати себе тому, що для мене цінне, проявити в ньому те, чим живу. У самій цій дії вже є те, чого я хочу: я реалізовую свої цінності. Моя любов отримує місце в тому, на що я витрачаю час і зусилля.
І все це відбувається серед неймовірної кількості перепон.
У тому, що я роблю, є багато неприємних емоцій, переживань, думок, процесів. Є речі, які даються важко й потребують зусиль. Я можу дуже любити свою справу й водночас важко переживати те, з чим у ній зустрічаюся. Цей досвід теж входить у моє служіння. Я проходжу через нього, бо мені важливо продовжувати робити те, що я роблю.
Так, іноді я скаржуся, що втомився. Бо я втомився.
У такі моменти мені хочеться якось відреагувати свою втому. Висловити її, дати їй місце, потурбуватися про себе. Коли я кажу, що мені важко, я говорю про те, як мені зараз. Моя справа залишається для мене цінною. Я її люблю і можу від неї втомлюватися. Обидва ці переживання є в мені.
Тому я турбуюся про себе й далі проявляю це служіння. У мене залишається бажання вкладатися, а разом із ним — потреба дбати про того, хто вкладається. Мені важлива і справа, якій я віддаю свої зусилля, і я сам у цій справі.
Так я поступово віднайшов для себе розуміння в одному слові. Те, що спочатку було незвичним і важко вкладалося в голові, стало назвою мого власного досвіду. Я вже знав, як це — любити. А тепер зрозумів, що хочу робити з тим, що люблю й бачу цінним.
Служити. Віддати себе цьому цінному. Віддати свою любов.
І водночас турбуватися про цю любов усередині. Плекати її, давати їй місце у своєму житті. Мені хочеться, щоб вона горіла в мені, щоб я міг відчувати її й проявляти. Радіти тому, що цінне, і вкладати себе в нього. Бачити його красу й своєю участю щось для нього робити.
Для мене в цьому поєдналися обидві частини цієї історії. Тепло від того, що в моєму житті є щось цінне. І бажання віддавати цьому цінному свій час, зусилля, самого себе. Мені приємно любити, і мені хочеться, щоб ця любов проявлялася в тому, як я живу.
І зараз, поки я про це розповідаю, я неймовірно відчуваю себе. Відчуваю себе живим, таким, що існує, присутнім. Я тут. Я відчуваю, що для мене має значення, і можу вкладати в це своє життя.
Я радий, що дізнався, що таке любов. Що пізнав її так повно, що тепер можу впізнавати її у власному досвіді. І я радий, що зрозумів, що хочу робити з тим, що для мене цінне і до чого в мене є любов.
Я хочу цьому служити.
